Цього тижня в Україні почався новий навчальний рік. Майже 4 мільйони українських дітей здобуватимуть нові знання, але значна частина з них – не в стінах рідних шкіл.
Майже 2 тисячі навчальних закладів середньої ланки в Україні залишаються зруйнованими, а решта – кожного дня під загрозою ракетних атак. Тому школярі вимушені їздити на заняття в інші школи, виходити на уроки онлайн, або, як у Харкові, відвідувати класи в метро.
Це – лише частина реалій життя українських дітей у часи війни. Півтора року тому їх вимушено поставили в ситуацію, коли всі звичайні речі доводиться робити з острахом, сумнівами та обережністю.
Так не має бути у цивілізованому світі. Український реконструкційний фонд хоче кращого сьогодення та майбутнього для українських дітей. Тому керівник організації Павло Костюк звернувся до небайдужих людей зі зверненням зробити благодійні внески, які дозволять розпочати зміни.
Публікуємо його повністю:
“503. Стільки невинних дитячих душ забрала війна в Україні після 24 лютого 2022 року. Це все маленькі українці, які мріяли рости і вчитися, творити любити, знаходити друзів, подорожувати та ставати чемпіонами.
Разом із ними батьки та рідні втратили сенс життя, а Україна – частину свого майбутнього.
6-річна Еля з Авдіївки мала скоро піти у перший клас, але ці плани обірвав сердечний приступ, поки мала разом із бабусею та дідусем ховалася від обстрілів у підвалі.
13-річний Олександр Шпилевський із Чернігова був просунутим хлопчиком: цікавився крипторинком, створював NFT-токени та хотів розвивати свій youtube-канал. Але не встиг, бо загинув під час обстрілу евакуаційної колони.
Юний боксер Олег Вовк разом з батьком рятував від вогню будинок сусідів у блокадному Маріуполі, коли в них прилетіла ворожа ракета. Мати знайшла вже бездиханне тіло сина серед обгорілих руїн.
Ким міг стати Сергій Подлянов з Вільнянська – ми вже ніколи не дізнаємось. Немовля встигло прожити всього два дні, поки російський снаряд не влучив у пологовий будинок.
Таких історій вже сотні, і найприкріше, що з кожним новим тижнем їх більшає. Більшає дітей, які стають каліками, які зникають безвісти, яких викрадають і вивозять у росію.
Знаючи всі ці цифри, я довго міркував, чим можу зарадити. Зупинити війну – не в моїй компетенції, повернути дітям життя – тим більше. Але що мені дійсно під силу – зробити так, щоб українські діти, попри війну, не втратили божого дару – свого дитинства.
З цією думкою був створений півтора роки тому Український реконструкційний фонд, і з нею продовжує свою роботу зараз.
Коли ми збираємо гуманітарні вантажі для лікарень, коли створюємо проєкти реконструкцій шкіл та дитсадків, коли готуємо програми розвитку спорту та освіти в Україні, ми робимо це, щоб підтримати цвіт української нації – її дітей.
Шановні дорослі, прислухайтеся до серця і згадайте своє дитинство. Воно майже нічим не відрізняється від того, яке є зараз у українських дітей. За виключенням кордонів, часу й обставин.
Тому скажу так: донат, який ви можете зробити сьогодні – це не пожертва Українському реконструкційному фонду. Це ваш особистий вклад у те, щоб українські діти мали рівні права та можливості з мільйонами інших дітей по всьому світу.
Повірте, вони того варті!”.