Павло Костюк – відома постать серед представників української діаспори в Нью-Йорку. Вже багато років чоловік мешкає в США, де успішно працює в галузі управління економікою та фінансами. Але рік повномасштабної війни на Батьківщині багато що безповоротно змінив в його житті.
У травні 2022 року Павло Костюк заснував «Український реконструкційний фонд», в який вкладає весь свій час і ресурси. В нашій розмові керівник Фонду пригадав, як пройшли для нього перші дні після вторгнення, та коли виникла ідея зайнятися благодійністю
Ганна Симонова
– Давайте поговоримо про ваші думки напередодні 24 лютого 2022 року. Тоді багато говорили про можливий напад, але чи могли ви уявити, що росія зайде настільки далеко в своїй підступності та жорстокості?
– Скажу так, в моїй сім’ї було своєрідне ставлення до росіян. Вдома мені забороняли розмовляти російською мовою, і на це були причини. Дід та прадід пройшли Соловки, тож батько завжди нагадував, що від Совєтів не варто чекати нічого хорошого.
Сучасна росія – це спотворена реінкарнація СРСР. Навряд чи демократичні цінності колись приживуться на тій частині суші. Власне, росіяни це вже довели у Придністров’ї, Чечні, Абхазії та в 2014-му році в Україні.
Але, звісно, надія на людяність залишалась. Навіть в Україні багато хто не уявляв, що путін наважиться на такі звірства. Все-таки, ми всі християни, віримо в одного Бога і його заповіді…
На жаль, розстріляні люди на вулицях Бучі і знищений разом з дітьми театр в Маріуполі розвіяли будь-яку надію в перші ж тижні повномасштабної війни.
– Зараз ви можете згадати, що відчували 24 лютого і наступні дні?
– В перший день це був вир почуттів. Шок, розпач, розгубленість. Гордість за наших мужніх людей і водночас туга за невинно вбитими. Пам’ятаю, що хотілося гірко заплакати, дати волю емоціям, але лють мене стримувала.
Втіху я знайшов у церкві. Я буваю в храмі досить часто, щоб заспокоїти душу. І в ті дні також був там. Молитва допомогла вгамувати хаос у думках та направити їх на конструктив.
– Саме тоді до вас прийшло рішення створити благодійний фонд?
– Так. А по іншому і не могло бути, такий вже характер. Завжди, коли мозок опиняється в ситуації невизначеності, із багатьох варіантів я знаходжу вихід в активній дії. Змиритися і мовчки спостерігати – це не про мене.
Я подумав: «Так, я не можу воювати на полі бою, але в мене є інша зброя: мій досвід, мої зв’язки у США та Україні. Я можу бути корисним».
Заснувавши «Український реконструкційний фонд», я висловив свій внутрішній маніфест. І під ним вже підписалося багато прибічників – це наші друзі, партнери, однодумці по всьому світу.
– Пройшов рік активної фази війни. За цей час ваше уявлення про місію фонду змінилося?
– Безперечно. Фонд почав діяльність у травні 2022 року, і спочатку ми лише збирали інформацію та будували стратегію. Паралельно займались збором гуманітарної допомоги у вигляді продуктів, одягу, медикаментів, будматеріалів. Який не припиняємо і досі. Але тепер я можу сказати, що місія наша більш значуща.
Влітку Фонд заключив понад 10 меморандумів про співпрацю з громадами міст України та сформулював кілька програм, зокрема – по відновленню соціальних та житлових об’єктів, розмінуванню територій, наданню кваліфікованої психологічної допомоги жертвам війни. Також ми маємо програми з економічної підтримки підприємців.
Ці програми включають вже готові проєкти на загальну суму інвестицій у мільярд доларів. Завести ці гроші в Україну та ефективно їх витратити – це наразі виклик для Фонду і для мене особисто. Ми пройшли великий шлях за ці місяці, і на даному етапі я абсолютно впевнений, що результат мого труда стане тою цеглиною, з яких буде складатися післявоєнне становлення країни.
– Ви кажете про ефективність інвестицій. Що це значить у вашому розумінні? На який результат розраховуєте?
– Діяти ефективно – значить діяти так, щоб це влаштувало всіх учасників процесу. Без ризиків для інвестора, без бюрократичних перешкод, з розумінням сучасних підходів до будівництва та інших галузей економіки.
У найбільшому виграші має залишитись Україна!